Опис власного досвіду

Я працюю в школі 22 роки. Починала свою діяльність як вихователь ГПД, потім працювала класоводом, а після того знову вихователем. На даний час працюю вчителем початкових класів. За ці роки маю певний досвід роботи, яким хотілося б поділитися.

     Основною характеристикою традиційної системи освіти є конкретно-практичні знання, викладені у вигляді готовх зразків. Традиційна методика викладання предметів початкової школи спрямована, здебільшого , на запам’ятовування програмового матеріалу і відтворення його. Нині слід змінювати пріоритети цілей навчання. На перший план треба висувати його розвиваючу функцію, культ самостійності і нестандартності думок. Це можна реалізувати завдяки компетентнісному підходу до навчання.

         Є простий і мудрий афоризм: « Якщо подарувати людині одну рибину, вона буде ситою один день. Якщо подарувати дві, буде ситою два дні. А якщо навчити ловити рибу, буде ситою все життя».

      Як зробити процес навчання цікавим для дітей? Що сприяє розвитку пізнавальної активності школярів? Саме тому напрямок роботи, тема над якою я працюю: «Розвиток пізнавальної активності під час ігрової діяльності в процесі уроку».

Гра належить до традиційних і визнаних методів навчання і виховання. Цінність цього методу полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня, розвиваюча й виховна функція діють у тісному взаємозв’язку. Гра як метод навчання організовує, розвиває учнів, розширює їхні пізнавальні можливості, виховує особистість.

 Формування учня самостійною, ініціативною, вдумливою особистістю, буде успішним, якщо вчитель потурбується про це з першого проведеного уроку. Одним з найперспективніших шляхів виховання активних учнів, озброєння їх необхідними вміннями і навичками є впровадження активних форм і методів навчання, серед яких провідне місце займають навчальні ігри.

 Гра дарує щохвилинну радість, задовольняє актуальні невідкладні потреби, а ще – спрямована в майбутнє, бо під час гри у дітей формуються чи закріплюються властивості, вміння, здібності, необхідні їм для виконання соціальних, професійних, творчих функцій у майбутньому. І скрізь, де є гра, панує здоров’я, радість дитячого життя.

 Потрапляючи до школи після дитячого садка, дитина зустрічається з іншим видом діяльності – навчанням. Але гра залишається важливим засобом не лише відпочинку, а й творчого пізнання життя. Ігрова позиція – могутній засіб виховного впливу на дітей. В. Ф. Шаталов зазначає: “Придивіться: чи не дуже рано згасає наш педагогічний інтерес до ігор, які вірою і правдою завжди служили і покликані служити розвиткові кмітливості та пізнавальної цікавості дітей на всіх, без винятку, вікових рівнях. Відомо, що ті діти, з яких на уроці й слова не витягнеш, в іграх активні. Вони можуть повернути хід гри так, що деякі відмінники тільки руками розведуть. Їхні дії відзначаються глибиною мислення. Мислення сміливого, масштабного, нестандартного”.

 Збагачуючи свій розум, дитина з радістю бере участь в іграх, радіє та очікує на них. Включаючи гру в процес уроку, учитель дає можливість  дитині опанувати нові знання в невимушеній формі. У грі формуються різні грані особистості дитини. Гра – це своєрідна школа підготовки до праці. В грі виробляється спритність, витримка, активність. Гра – це школа спілкування дитини. Саме в іграх розпочинається невимушене спілкування дитини з колективом класу, взаєморозуміння між учителем і учнем. У процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, працювати вдумливо, самостійно, розвивається увага, пам’ять, жадоба до знань. Задовольняючи свою природну невсипущу потребу в діяльності, в процесі гри дитина “добудовує” в уяві все, що недоступне їй в навколишній дійсності, у захопленні не помічає, що вчиться – пізнає нове, запам’ятовує, орієнтується в різних ситуаціях, поглиблює раніше набутий досвід, порівнює запас уявлень, понять, розвиває фантазію.

 Використання розвиваючих та дидактичних ігор дозволяє вирішувати проблему розвитку розумових здібностей, активізує інтерес до навчання. Зовсім іншими очима діти дивляться і на вчителя, що разом із ними розв’язує цікаві завдання, дає пізнавальну інформацію. Вчитель для них стає другом, порадником, що ділиться своїми знаннями з дітьми.

 Застосування ігор чи ігрових прийомів під час уроку, зумовлене самою природою дитини. Навчальний матеріал слід подавати на доступному, зрозумілому для неї рівні. Саме використання цього методу дозволяє вчителеві це зробити. Саму гру чи її елементи можна впроваджувати на  будь-якому етапі уроку. Але, на мою думку, найбільш доцільним є використання їх під час закріплення набутих знань. Адже, засвоєння нових знань передбачає від учнів зосередженості, уваги, запамітовування і тому слід бути дуже обачним у виборі гри. Я вважаю, що на цьому етапі слід використати певний ігровий прийом, що зацікавить дітей, налаштує на сприйняття нових знань.

 Досить часто я використовую ігри, ігрові моменти саме в першому класі. Адже, для дітей цього віку гра ще залишається одним з провідних видів діяльності. У своєму педагогічному арсеналі маю ігри з навчання грамоти на кожну літеру. Навчаючи учнів читати, а це досить складний для них процес, також застосовую різні ігрові прийоми (наприклад: «букви зустрілися», «зупинка автомобілв»). Під час уроків письма застосовую пальчикову гімнастику, яку можна знайти на моємо сайті. Але в той же час не слід надмірно захоплюватися цим методом, щоб сам процес навчання не перетворився просто на гру. Слід ставити мету, з якою використовується та чи інша дидактична гра. Учитель повинен володіти методикою використання різноманітних ігор та ігрових моментів. Саме тоді вони дадуть очікуваний результат.

Гра – це “чарівна паличка”, з допомогою якої можна навчити дитину читати, писати, і, головне, мислити, винаходити, доводити. Важливо, щоб гра захоплювала і була доступною, щоб у ній був елемент змагання, якщо не з кимось, то, принаймні, з самим собою.

 Я вважаю, що педагогічний пошук вчителя має завжди спратися на досягнення сучасних навчальних технологій, спрямованих на розвиток творчих сил, здібностей та нахилів особистості.